Статті Є. Андрус щодо ситуації, яка склалась в місті відносно неякісного та дорогого опалення є достатньо вчасними та такими, що привертають пильну увагу громадськості до цієї проблеми. Але акценти, що розставляються автором є досить тенденційними та такими, що врешті уводять читачів від суті питання. Виходячи з логіки написаного, головними винуватцями проблеми, що виникла, є власники індивідуального опалення та погана міська влада разом з підприємством «Нікопольтеплоенерго», які не тільки не стали на заваді цій категорії «несвідомих» громадян, але ще й активно потурали їм в цьому. Дійсно, хіба можна назвати таких громадян «свідомими», якщо вони не захотіли мерзнути у своїх квартирах та сплачувати за віртуальне тепло разом із своїми нещасними сусідами?
Отже, почнемо по порядку. Спочатку нагадаю відомі факти.
Україна – світовий лідер у споживанні газу на одиницю населення. Вона за цим показником випереджає навіть Росію, не кажучи вже про країни Європи. Енергонеефективність вітчизняного виробництва загальновизнаний факт. На одиницю продукції в Україні витрачається у 2-3 рази більше енергії ніж у тій же Європі. Але навіть не це є головним у вкрай жахливому рівні марнування газу. Головний споживач блакитного палива це комунальне господарство країни, яке є тією чорною дірою, де зникають мільярди кубометрів газу і є головною причиною енергетичної залежності України.
Централізоване теплопостачання завжди менш ефективне за індивідуальне. Навіть у Європі, за всіх заходів з енергозбереження, за належного стану мереж, наявності ефективного обладнання енерговтрати на шляху до кінцевого споживача становлять до 30% виробленої теплової енергії. Давайте запам’ятаємо цю цифру, як деякий еталон та порівняємо з тим, що маємо ми. Може тоді ми не тільки побачимо хто насправді винен, а можливо і зрозуміємо, що треба робити.
Але для початку давайте трохи порахуємо та порівняємо про що саме йдеться. Хитромудрі розрахунки «Нікопольтеплоенерго» залишимо наостанок. Рахуватимемо з кінця. Тобто визначимо, скільки ж насправді коштує опалення квадратного метру житлової площі. Для цього можна згадати кілька формул із шкільного курсу фізики, але можна зробити простіше, провівши прості спостереження та перерахунки.
Візьмемо реальну нікопольську квартиру площею 80 м². Витрати газу в найбільш морозні місяці, такі яким цього року був січень, складають в середньому 320 м³. В інші, більш теплі, місяці витрати газу значно менші – 180 м³. Від цього обсягу треба відняти близько 30 м³, що йдуть на підігрів гарячої води та споживання у газових плитках. Залишається 290 та 150 м³ відповідно. Враховуючи, що холодні місяці становлять протягом опалювального сезону не більше одного, розрахуємо середнє споживання газу такою квартирою за опалювальний сезон. (150*5+290)/6=173,3 м³/міс. Власник такої квартири сплачуватиме протягом сезону 83,40 грн за місяць за тепло в квартирі з температурою у 25 градусів. Порівняємо з тарифом 13,49 грн/м² - за таку саму квартиру іншому власнику нараховують 1079,20 грн! В 13 разів або на тисячу гривень більше! Та чи при цьому «Нікопольтеплоенерго» «підняло градус» у цій квартирі хоч на кілька пунктів вище? Скоріше навпаки, ситуація в ній така, яка була в квартирах мешканців будинку по вул. Електрометалургів, 42-б, коли в багатьох квартирах температура не перевищувала 10-12 градусів.
Так який же реальний тариф повинен бути на опалення? Візьмемо, виходячи з наших даних, об’єм газу необхідний для опалення одного квадратного метру площі до температури 25 градусів. Він становить 173,3/80=2,17 м³. Для індивідуального опалення видатки на нього становлять 2,17*0,4836=1,05 грн/м². Для централізованого опалення виходячи з дещо вищого тарифу на газ для підприємств теплокомуненерго 2,17*0,873=1,89 грн/м². Але і нормативи у цих підприємств дещо інші. Їхня норма становить не 25, а 18 градусів. Тому на кожен градус пониження «індивідуальної» норми до «комунальної» треба знизити і відсоток спожитого газу, як мінімум, на 5 %. При цьому отримаємо цифру, що наближається до розрахованої нами на індивідуальне опалення - 1,89-35%=1,23 грн. Але в будь-якому випадку централізоване опалення за визначенням буде дорожчим. Згадаємо 30 % «необхідних» втрат на транспортування, додамо відсотків 50 виробничих витрат та 20% на рентабельність. Отримаємо вдвічі більше – 1,23+30%+50%+20%=2,46 грн/м².
Таким чином, ми розрахували економічно обґрунтований тариф на центральне опалення – 2,46 грн/м². Він перевищує більше ніж у 2 рази витрати на індивідуальне опалення. Але давайте порівняємо його з майже втричі більшим офіційним та вшестеро більшим для будинків з лічильниками!
Які же з цього зробимо висновки?
Висновок перший, все, що перевищує 2,46 грн. пов’язано з неефективними перевитратами газу, неефективним господарюванням, неналежним технічним станом «теплового» господарства, намаганням перекладення відповідальності на добросовісних платників та на державу у вигляді субсидій. Можливо ці тарифи пов’язані і з іншими факторами, про які говорять різні недоброзичливці, але ні яким чином вони не пов’язані з власниками індивідуального опалення, котрі не бажають щосезону переплачувати тисячі гривень, сидіти у холоді та обивати пороги «бонапартів», що окупували місто і, як правильно підмічено у статті Є. Андрус, не вирізняються шляхетною поведінкою.
Висновок другий витікає з першого. Індивідуальне опалення це не зло для міста, а єдиний його порятунок. Якщо проаналізувати тенденції розвитку ситуації, стан теплового господарства, вартість енергоносіїв, то незалежно від теперішньої чи майбутньої влади, якість послуг і надалі тільки погіршуватиметься, а вартість зростатиме. Міська влада дійсно винна у ситуації, що склалась з теплозабезпеченням міста, але не тому що давала дозволи на установку індивідуального опалення, а тому що пустила цей процес на самоплив, обрала позицію стороннього спостерігача та невтручання.
Висновок третій витікає з другого. Що ж робити? Населенню міста - шукати можливості для встановлення індивідуального опалення, що в кінці кінців дозволить людям жити в людських умовах, зберегти свої кошти та знизити енергоспоживання. Міській владі вивчити вже багатий досвід українських міст, які вже давно поставили за мету перехід від централізованого до децентралізованого та індивідуального опалення, та запровадити його з метою підтримки малозабезпечених верств населення під час такого переходу.
Але давайте ще раз повернемось до висновків п. Андрус, зроблених на основі звернень читачів газети у статті «Індивідуальне опалення вже аукнулось абонентам Тепломережі» і з позицій вже з’ясованих нами, ще раз поглянемо на викладені аргументи, спрямовані проти індивідуального опалення.
По-перше, в статті стверджується, що існує закон, який проголошує, що «встановлювати індивідуальне опалення можна тільки з дозволу ВСІХ квартиронаймачів даного будинку», і що цей закон «довгий час у нашому місті вперто не помічали». Але як сказано в тій же статті цей закон зовсім і не закон, а всього підзаконний акт - Наказ міністерства з питань ЖКГ. Підзаконні акти, у свою чергу, повинні видаватися в межах законодавства і не суперечити йому, що відбувається в даному випадку. Цивільне право передбачає можливість відмови від неякісних послуг. Будь-який мешканець, навіть за незгоди теплопостачаючої організації, може «відрізатись» від центрального опалення та запросити її представника для складення акту, що підтверджує факт припинення користування цими послугами. Більше того, довгий час не помічати цього «закону» в місті не могли по простій причині, що він виданий наприкінці 2007 року. Тобто встановлене до 2008 року індивідуальне опалення, яке становить переважну більшість, не порушує приписів цього, недостатньо легітимного, наказу.
По-друге, власників індивідуального опалення намагаються піддати «моральному тиску». Так стверджується, що за опалення спільних приміщень сплачують мешканці, що залишились абонентами Тепломережі. З одного боку це дійсно так, але з іншого власники індивідуального опалення сплачують нарівні з усіма мешканцями плату за утримання будинку, в яку, крім іншого, входить плата за підготовку внутрішньобудинкових мереж до опалювального сезону, плата за утримання та ремонт цих мереж, плата за ліквідацію аварійних ситуацій. І ще питання, що більше, оплата цих складових квартплати, чи оплата однієї ледь теплої батареї на весь під’їзд дев’ятиповерхового будинку.
По-третє, уявне намагання «Нікопольтеплоенерго» перевести споживачів на індивідуальне опалення представляється як, підступне діяння. З одного боку, як свідчить практика, саме «Нікопольтеплоенерго» завжди було послідовним супротивником переходу населення на індивідуальне опалення та звуження своєї клієнтури. З іншого боку відмічу, що ще не доводилось зустріти жодного незадоволеного власника індивідуального опалення.
По-четверте, зазначену тенденцію зупинити вже ніхто не в силах, незважаючи на всі намагання, які будуть тільки ускладнювати ситуацію.
Ну, а що ж і з тарифом у 200 %? Саме про це і треба вести мову. В «Нікопольтеплоенерго» існує розрахунок вартості гігакалорії – одиниці виміру теплової енергії. Дивно, чому мешканцям будинків з лічильниками виставляється перерахована у відсотки плата, а не виставляються до сплати прямі показання лічильника поділені на займаний відсоток опалювальної площі? Відповідь проста та очевидна – рахуємо так, щоб не було нічого зрозуміло, але побільше. Як ми пересвідчились просто за законами фізики для того, щоби протопити 1 м² житлового помешкання до нормативної температури достатньо 2,17 м³ газу на місяць. За розрахованим тарифом це лежить в межах 2,46 грн./м². Якщо виходить значно більше, значить або лічильник показує невірно (дивно - одразу у всіх будинках міста), або існують надмірні втрати теплової енергії в мережах (тоді їх обов’язково необхідно виявити та усунути), або споживачів просто шиють у дурні (тоді тут обов’язково повинні попрацювати контролюючі органи, які вміють рахувати краще за комунальників).
Протиставляти же один одному мешканців за формою опалення їх квартир вважаю абсолютно неправильним. Таке протиставлення викликає неприродне напруження там, де його не повинно бути, відволікає від визначення справжніх причин та не сприяє вирішенню проблеми.
Немає коментарів:
Дописати коментар